Економічний портрет України у дзеркалі «Радіо Свобода»: між війною, стійкістю та надією

Війна, яку розв'язала росія проти України, обернулася не тільки трагедією для народу, а й важким економічним викликом, який докорінно змінив нашу країну. З матеріалів «Радіо Свобода» з періоду 2022–2025 років Україна постає перед нами як держава, що постійно знаходиться на межі між руїнами та відновленням, між необхідністю спиратися на допомогу ззовні та прагненням бути незалежною. Якщо проаналізувати публікації вище зазначеного медіа, то можна побачити економічний образ України: це країна, що виживає попри все, виявляючи стійкість і має потенціал для розвитку, проте залишається слабкою без підтримки з-за кордону. Спробуємо зрозуміти, як «Радіо Свобода» змальовує цей портрет, які «фарби» застосовує та чому даний портрет породжує одночасно занепокоєння і надію.

Перша фаза: виживання в умовах хаосу (2022–2023р.)

У 2022-му році, на початку повномасштабного вторгнення, українська економіка балансувала на краю прірви. Заголовок матеріалу «МВФ прогнозує спад економіки України у 2022 році на 35%» звучав як вирок: зниження ВВП на третину – це не абстрактні показники, а зупинені фабрики, знищені гавані, зниклі робочі місця. Тональність статті була похмурою, хоча й з проблиском світла: у випадку швидкого завершення війни, падіння могло скласти лише 10%. Такий прогноз сприймався як удар, але водночас нагадував про залежність України від зовнішніх чинників.

На рівні з цим «Радіо Свобода» висвітлює зусилля українського бізнесу, спрямовані на подолання всіх труднощів, які постали перед Україною. У матеріалі під заголовком «Ахметов, Пінчук, Столар, Косюк: що роблять підприємці зі списку Forbes в умовах війни» олігархи постають не лише як власники великих статків, але й як особи, що відіграють значну роль у допомозі. Рінат Ахметов виділяє значні кошти на гуманітарну підтримку, Віктор Пінчук фінансує облаштування укриттів й тощо. Позитивне забарвлення цього матеріалу контрастує із обережністю, оскільки деякі підприємці, серед яких Ігор Коломойський, утримуються від коментарів, що може викликати певні сумніви. Це не лише опис життя заможних людей – це розповідь про те, як приватний сектор бере участь у загальнонаціональному спротиві.

Однак, не лише олігархи контролюють економіку. Аграрії півдня, попри окупацію, нестачу води, техніки та добрив, невпинно трудяться. Матеріал під назвою «Без води, техніки, добрив, коштів: в яких умовах фермери півдня України працюють на врожай-2023» передає трагізм ситуації, але водночас акцентує на дивовижній стійкості нашої нації. Фермери перетворюються на символ й втілення українського характеру – вони засівають ниви навіть тоді, коли над їх головами завивають ворожі безпілотники.

Позитивні ноти з’являються в історіях про ІТ-сектор. Стаття «ІТ-індустрія і війна: Львів прагне перетворитися на Кремнієву долину України» розповідає, як експорт ІТ-послуг зріс до 7,3 мільярда доларів. Львів, який прийняв тисячі переселенців і бізнесів, стає осередком інновацій. Це не просто сухі цифри економіки – це історія, що показує, як війна стимулює пошук нових альтернативних шляхів.

Міжнародна допомога у ці дні – наше рятівне коло. У публікації «Україна отримала майже 500 млн євро грантових коштів від США, Норвегії, Австрії – Мінфін» допомога представлена як акт єдності, що дозволяє втриматись. Натомість, стаття «Заморожувати доходи та соцстандарти: як рятувати українську економіку в 2024 році?» нагадує про важкість ситуації: дефіцит бюджету у 1,5 трильйона гривень і залежність від західних партнерів. Тон тут виважено-критичний, проте з наголосом на необхідність рішучих кроків.

Друга фаза: відбудова (2024–2025р.)

З 2024 року акценти в матеріалах «Радіо Свобода» поволі трансформуються. Війна, як і раніше, триває, але пріоритети зміщуються від питання виживання до питання відбудови. Публікація «Відбудова України: як виглядатимуть відновлені українські міста після війни» дає змогу уявити наше майбутнє: Маріуполь, що був знищений російськими військами, має можливість відродитися за моделлю «build back better», залучаючи до процесу 30 держав. Йдеться не лише про цеглини та будівельні конструкції – а про сподівання, що Україна здатна стати кращою, ніж була раніше.

Економічні здобутки дедалі яскравіше проявляються. У публікації «Мінекономіки: ВВП збільшився на 4,5% за три квартали 2024 року» зростання валового внутрішнього продукту подається як успіх, незважаючи на дефіцит працівників та обмеженість ресурсів. Матеріал «Три чинники стійкості економіки України вразили МВФ» додає позитиву: Міжнародний Валютний Фонд, який раніше прогнозував крах, тепер визнає здатність України пристосовуватись до сучасності. Ці публікації не тільки фіксують факти – вони створюють економічний образ країни, яка дивує увесь світ.

Експорт заслуговує на окрему увагу. «Надзвичайна Україна: посол США про експорт понад 56 млн тонн зерна Чорноморським коридором» – яскравий приклад того, як наша країна, попри щоденні удари по портах, продовжує гарантувати продовольчу стабільність для багатьох країн. Посол США Бріджит Брінк влучно назвала це «надзвичайним», і важко знайти слова, щоб заперечити. Експорт зерна – це не просто фінанси, а й демонстрація незламності.

Міжнародна співпраця набирає дещо нових обертів. У матеріалі «Аби Україна не тільки виграла у війні. Співпраця Лондона та Києва набирає обертів» йдеться про британську підтримку на 12 мільярдів фунтів. У той же час, матеріал «Чи допоможе Китай зупинити війну? Глава МЗС України вперше відвідує Пекін з початку Великої війни» додає загадки: чи зуміє Китай стати партнером у встановленні миру? Тон витриманий, але вже сам факт діалогу є важливим просуванням.

Тональність і контекст: від критики до мотивації

Матеріали даного медіа вимальовують багатовимірну картину економіки України. Тони публікацій різні: від критичних, як-от у прогнозах МВФ щодо зниження ВВП, до надихаючих, як у статтях про ІТ-галузь або продаж зерна. Критика, наприклад, у публікації про бюджетний дефіцит, не сприймається як вирок — вона спонукає до конкретних кроків. Позитивні новини, скажімо, у матеріалах про відновлення або зростання ВВП, не замовчують труднощів, а наголошують на перспективах.

Війна, без сумніву, продовжує бути визначальною темою, однак «Радіо Свобода» не обмежується лише нею. Економічні питання щільно переплітаються з військовими та дипломатичними аспектами. Скажімо, публікації про експортні можливості або відбудову українських міст демонструють, як економіка стає важливою складовою боротьби за майбутнє країни. Медіа також не залишає поза увагою росію, ретельно аналізуючи її військові видатки (120 мільярдів доларів у 2024 році), тим самим додаючи глобального виміру до розглядуваних питань.

Формування іміджу: стійкість, але з застереженнями

«Радіо Свобода» формує імідж України як нації, що тримається, пристосовується та й навіть вражає світ. ІТ-галузь, експорт збіжжя, економічне зростання – історії успіху, що протиставляються наслідкам війни. Підприємці, аграрії, посадовці – постають головними персонажами цієї оповіді. Але звучать і стримуючі ноти: без міжнародної допомоги – від півмільярда євро грантів до 12 мільярдів фунтів від Британії – Україна не вистоїть. Залежність від Заходу, фінансова скрута, нестача робочої сили – це виклики, що нікуди не зникають.

Цей образ не ідеалізований, не романтизований, та й не навмисно згущений у чорні фарби. «Радіо Свобода» демонструє Україну як державу, що здатна перетворитися на нову «Силіконову долину», або ж відбудувати міста на краще, ніж було. Поряд з тим, ЗМІ наголошує: без змін, про які мовить Пенні Пріцкер в матеріалі про американські вкладення, цей потенціал може так і лишитися в планах.

Чому це важливо?

Економічний ландшафт України письмом «Радіо Свобода» – це не просто збірка статистичних даних. Це розповідь про те, як нація, попри збройний конфлікт, прокладає собі дорогу у майбутнє. Від олігархів, які фінансують спорудження бомбосховищ, до фермерів, що працюють під кулями, від ІТ-спеціалістів у Львові до дипломатичних представників у Пекіні – кожен з них долучається до творення нової України. «Радіо Свобода» не тільки фіксує ці процеси, але й конструює оповідь, що мотивує, але не приховує реальності. Україна – це держава, яка міцно стоїть на землі, але потребує надійної підтримки міжнародних партнерів. У цьому, можливо, її найбільша перевага і водночас вразливість.